Вкрадені можливості

ВКРАДЕНІ МОЖЛИВОСТІ

Для більшості з нас заповідь «Не вкради» є автоматичною нормою життя. Залізти в чужу кишеню, суму, квартиру для нас є немислимим. Тим більше нікому з нас не прийде в голову вкрасти у дитини.  Навіть думка про те, що можна у дитини крадькома витягти із сумки гроші чи цукерку вже викликає сміх, настільки це абсурдно звучить!  А як щодо вкрасти дещо нематеріальне?

Ми збираємо дитину вранці у садочок. Усі знають, що ранок, то «час пік». Особливо для тих, хто працює. Тому нам ніколи чекати, доки чотирирічний малюк зав’яже собі шнурки на кросівках. Ми зробимо це самі, бо нам ніколи. А ще краще, ми купимо кросівки на «липучках», адже «ррраз!»  - і ми ці липучки приліпили. Адже нам потрібно ВСТИГНУТИ! (Зафіксували? Зробили МИ, а не дитина)

Наш малюк пішов до школи. А яка школа без домашніх завдань? І яка мати чи батько не мріють, щоб їхнє дитинча не стало відмінником? Тому увечері ми сідаємо біля чада і старанно виконуємо з ним уроки. Дитина не знає як розв’язати задачу? Ми, не замислюючись, виправляємо помилку чи кажемо правильну відповідь. Бо у нас же ще купа домашніх справ, а дитині потрібно лягати спати. (Зафіксували? Знову МИ відповідаємо і розв’язуємо, а НЕ дитина)

Дитина закінчує школу і стає перед вибором: куди йти далі? Але що може знати й розуміти дитина у 16 – 17 років? Тому ми без вагань підказуємо куди саме наше чадо повинно спрямувати свої стопи. І нічого, що підказування більше нагадує наказ. Ми ж знаємо краще, тому ми й беремо на себе відповідальність. І знову МИ!!!

Здавалося, що ж поганого ми робимо? Адже усе для блага нашого улюбленого дитинча. Але ж недарма кажуть, що благими намірами будується дорога в пекло. Щоразу, коли ми виконуємо за дитину роботу, ми КРАДЕМО У ДИТИНИ РАДІСТЬ ПЕРЕМОГИ. Це нам здається, що ми економимо час. Насправді ми цей час беремо з майбутнього дитини. Бо ці хвилини зараз потрібні на НАВЧАННЯ, щоб У МАЙБУТНЬОМУ дитина ВИКОРИСТАЛА ВМІННЯ ЧИ ЗНАННЯ. Ми не даємо можливості нейронам головного мозку утворювати нові стабільні узори, тим самим  КРАДЕМО МОЖЛИВІСТЬ РОЗВИТКУ. Нам лише здається, що дитина ВСТИГНЕ. (Згадайте, скільки можливостей ми з таким виправданням вкрали самі у себе!) І саме завдяки таким нашим крадіжкам підлітки й виявляються неготовими до ВИБОРУ, бо нашими «стараннями» вони починають боятися помилитися. Замість опори ми стаємо для дитини протезом, бо зробили усе для того, щоб зробити дитину залежною від себе. Тобто ми КРАДЕМО у наших дітей СВОБОДУ! Свободу вибору, свободу розвитку, свободу помилятися, СВОБОДУ ЖИТИ. 

А що ж робити, якщо ми ВЖЕ припустилися усіх можливих помилок? Те, що ми мали робити багато років тому: ДОПОМАГАТИ дитині  набувати ВЛАСНОГО ДОСВІДУ. А щоб допомогти, потрібно вміти жити самому! Не проживати чиєсь життя, не жити для когось, а жити так, якби ви хотіли, щоб жили ваші діти. Вчать не словом, а прикладом. Тому припиніть обкрадати власних дітей. Живіть щасливо! 

(фото з і - нета)