Вчора , 20 лютого, день пам'яті Героїв Небесної Сотні.. Важкі спогади, болісні, неможливі без сліз.. Ми з дітьми згадували події трирічної давнини на лінійці. Останній вірш написала я..

Пам’яті Небесної Сотні…

Мета: виховання патріотизму, формування почуття гідності, світогляду учнів.

Дата 20 лютого 2014 року стала одним з найтрагічніших днів в історії України. В цей день відбувся масовий розстріл беззбройних людей, які відстоювали  гідність на київському Майдані з 28 лютого 2013 року.

Мама відправила сина,
Просила
Бути обачним.
Син обіцяв берегтися щосили:
«Мамо, не плачте».
Місяць минає, закони погіршали,
Прийняті жестами.
«Мамо, я просто не можу по-іншому –
Я на Грушевського».
Вулиця стала дуже болючою –
Що говорити?
Син повернувся – очі заплющені,
Прапором вкритий.
Сонце сховалось – негода.
Чи буде
Праведний суд?
Там, де учора проходив, сьогодні
Друзі несуть.
Мама заплакана, хрестить повсталих
Мовчки, без слів.
Сина не стало,
В неї віднині – мільйони синів.

У листопаді 2013 року в Києві,  на Майдані Незалежності, почалося протистояння народу України владі на чолі з Віктором Януковичем. Розпочалося все з відмови президента Януковича підписати угоду про асоціацію України з Європейським союзом. Протистояння було мирним до вечора 28, коли міські служби Києва під приводом  встановлення головної ялинки країни вирішили розігнати протестувальників. Протистояння тривало до 23 лютого 2014 року. Завершилося воно трагічними подіями 18,19 та 20 лютого під час яких загинуло більше 100 українців, сьогодні відомих в усьому світі як Небесна Сотня.

Перші постріли в протестуючих пролунали 18 лютого. Але 20-го постріли лунали без зупину, бо зранку молодь Майдану пішла на прорив загонів «Беркуту»

10.36   на вулиці лежить чотири загиблих….

«.. Прийшлося надавати допомогу прямо на асфальті.. «Швидкі» стояли з наглухо зачиненими дверима і нікого не приймали. Ми лили на хлопчиків перекис, давали їм в зуби знеболювальне, так – сяк їх бинтували і вони бігли далі.  Найстрашніше, що «швидкі» відмовлялися від ліків, відмовлялися допомагати постраждалим..»  -  Зі спогадів волонтера Майдану Ольги Гальченко.

12.32 – в готель «Україна», який був штабом опору, знесли вже 13 тіл. Майже усі загинули від куль снайперів. Снайпери стріляють і по медпрацівникам, які намагаються допомогти пораненим.

(запис пострілів)

Мам, я сьогодні їду на Майдан.

Якщо не повернуся – мене вбили

Та знаєш мам, я буду там не сам,

Там люди, у яких багато сили.

Не плач, я мушу бути там, де всі,

Грудьми стояти перед лютим звіром,

А знаєш мам, я вдячний є тобі,

І ти пишайся завжди своїм сином.

Візьму щита, піду проміж людей,

І я прикрию їх від куль отих проклятих.

Вже знаєш мам, дістало  до грудей

Як з вилами там брат іде на брата.

Я йду, бо це і моя земля

Я народився тут, і тут я і загину

Ми вільні, бо ми любимо життя,

І віддамо його за вільну Україну!

15.55: виконуючий обов’язки міністра внутрішніх справ Захарченко підписав наказ про видачу працівникам міліції бойової зброї.

16.21 Загинуло вже більше 50 осіб…

Свистіло, гримало, гуло..

І раптом – тиша.. Чути серця стукіт.

Гей, чуєш, брате, щоб там не було,

Ти тільки дихай, обіпрись на руки..

Мить.. зліва гаркнув побратим.

Мить… Куля свиснула, біль в грудях і нудота…

Тримайся, брате, ти ж в сім’ї один!

А снайпер в спину б’є, сволота!...

18.29  офіційна кількість загиблих 67…

«Ангели Інститутської»

 Игорь Флерко ( 18 лет), Павел Дьокин ( 19 лет), Андрей Сэдлер ( 20 лет), Николай Притула ( 20 лет), Игорь Галушка ( 18 лет). 

П’ять львівських студентів, яких назвали ангелами Інститутської..  Ризикуючи власним життям вони раз повз раз верталися під кулі снайперів, щоб витягти поранених товаришів.  Дивовижним чином кулі минали хлопців. Вони усі вижили..

22.14 Верховна Рада прийняла постанову про заборону антитерористичної операції , внутрішні війська зобов’язані припинити блокаду шляхів, усі військові та працівники міліції мають бути відізвані з місця протистояння.

А сотню вже зустріли небеса..
Летіли легко, хоч Майдан ридав…
І з кров´ю перемішана сльоза….
А батько сина ще не відпускав..
Й заплакав Бог, побачивши загін:
Спереду — сотник , молодий, вродливий
І юний хлопчик в касці голубій,
І вчитель літній-сивий-сивий..
І рани їхні вже не їм болять..
Жовто-блакитний стяг покрив їм тіло..
Як крила ангела, злітаючи назад,
Небесна сотня в вирій полетіла…

(Пісня «Плине кача») Під звук пісні зачитуються імена..

 Владимир Юрійович Кищук -     Убитий пострілом в голову.

Корчак Андрій Богданович - Забитий до смерті в Мариїнському парку.

 Мазур Артем Анатолійович – по звірячому вбитий в Мариїнському парку

Сердюк Ігор Миколайович  9-я сотня Самооборони. Вбитий пострілом в лице.

 Владимир Бойков - Загинув в результаті трьох вогнепальних поранень

Шаповал Сергій Борисович – Застрелений під час  розгону демонстрації неподалік від Будинку офіцерів - два вогнепальних поранення.

 Нечипоренко Анатолій Ілліч - Забитий до смерті на вулиці Інститутській

Наконєчний Іван Максимович - Забитий до смерті на вулиці Інститутській

Дідич Сергій Васильович  - загинув від наїзду автомобіля на Інститутській

Дворянец Антонина Григорівна – загинула під час атаки Беркута

Зураб Хурція - загинув під час атаки Беркута

Віктор Прохорчук – по звірячому вбитий при розгоні людей з Інститутської..

Вербицький Юрій - помер від катувань на сильному морозі

Горошишин Максим - отримав сильне отруєння газами на Грушевського

Жизневський Михайло - Загинув від наскрізного вогнепального поранення в серце

І ще понад сто чоловік загинули, виборюючи свободу та гідність..

Нам казали «це вас не стосується,

Сидіть вдома, нікуди не суйтеся,

Сидіть вдома, на вулиці холодно»…

А ми грілись коктейлями Молотова.

Нам казали «Не ваша це справа»,

А ми зібралися в Сектор Правий..

Нас водой крижаной поливали,

А ми голосно Гімн співали!

В нас стріляли із автоматів,

бо хотіли нашу волю зламати.

А ми пройшли крізь вогонь і воду

За Україну, за честь, за свободу!

(Гімн України)