Нещодавно розмовляла з мамою однієї з моїх учениць. Тема розмови банальна: оцінка. Стандартне питання "Чи Вам шкода для дитини оцінки?" Дивлюсь я на цю зовсім не стару маму й думаю: "Невже любов до дитини так сліпить? Невже мама не може зрозуміти, що вимоги сьогодення- це не оцінка, це рівень компетентності людини, фахівця. І яка б старанна не була дитина , оцінку  ставлять не за старанність, а за ВМІННЯ РЕАЛІЗОВУВАТИ ЗНАННЯ ТА НАВИЧКИ! Адже ніхто не присвоює  високу категорію працівнику лише за його старанність."
Чому люди так прискіпливо ставляться до рівня майстра, лікаря, вчителя.. президента врешті-решт, але категорично відмовляються розуміти, що їх улюблене чадо теж йде по дорозі, яка приведе його до посади лікаря, врача чи президента. Так чи варто  квапитися вимагати оцінку попри все? Чи можливо, спробувати зрозуміти РЕАЛЬНИЙ рівень знань та навичок дитини, щоб не було потім розчарувань ні в дитини, ні в батьків. Адже розчаровану людину так легко збити з життєвого шляху! Але кожна людина є унікальною! У кожної - свій неповторний шлях, своя доля, свій талант.
 Нехай наші діти будуть щасливими! А для цього їм потрібно знати дві речі: перше - правду про самих себе, а друге - те, що оцінки не є мірою батьківської любові. Це лише рівень їх досягнень на СЬОГОДНІ. А завтра.. Завтра НЕОДМІННО БУДЕ КРАЩЕ!!